Влітку дефіцит електроенергії мав три можливі масштаби. За помірної температури дефіцит складав близько 0,7 ГВт, або 4% попиту. Система покривала близько 96% попиту. Під час спеки дефіцит міг зрости до 2,4 ГВт, або 15% попиту. Після нових важких пошкоджень дефіцит міг досягти 6,2 ГВт, майже 40% від потреби у 15,8 ГВт [1]. У найгіршому варіанті система покривала приблизно 60% потрібної потужності.
Для заводу значення мають інші числа: скільки мегаватів доступно в пікову годину, скільки тривала остання зупинка, скільки коштує електроенергія, коли з’явиться нове підключення і на скільки годин вистачить резерву. Металургійна піч, холодильний склад і верстат реагують на перерву по-різному.
Власна генерація, накопичення та перенесення частини роботи на інші години стали частиною виробничого обладнання. Державні програми вже підтримують кредити на генерацію й накопичення для бізнесу [2]. Економічний результат такого проєкту вимірюється товаром, який завод випустив у години дефіциту.
Що вже змінилося на підприємствах
Кредити на власну генерацію та накопичення вже доступні для бізнесу [2]. Підприємства додають газові установки, батареї та резервні лінії до виробничого обладнання. У фінансових розрахунках з’явилися години простою, вартість перезапуску й обсяг товару, який завод випускає під час обмежень.
Одна підстанція, газова установка або накопичувач можуть підтримувати кілька сусідніх підприємств. Для такого об’єкта визначають доступну потужність, оплату за використання та оператора. Вартість обладнання розподіляється між кількома виробниками.
Європейська енергосистема додає імпорт, спільне планування мереж і доступ до фінансування [3]. Українські компанії вже працюють із локальною генерацією, силовою електронікою, програмним керуванням та сервісом.