У першому кварталі українські заводи виробили близько 790 тис. Тонн добрив. Це на 16% менше, ніж роком раніше. Водночас імпорт зріс приблизно на третину і досяг 1,19 млн тонн [1]. Отже, на кожну тонну добрив українського виробництва країна ввезла близько півтори тонни.
Газ формує сім або вісім гривень із кожних десяти гривень собівартості аміаку та карбаміду. Навесні всі основні азотні добрива коштували значно дорожче, ніж роком раніше: аміачна селітра на 37%, карбамід на 43%, КАС-32 на 54% [2]. Світові обмеження пропозиції додатково підняли ціни в Україні [4].
Імпорт підтримав посівну. Одночасно частина виробничого доходу, податків і робочих місць сформувалася за кордоном. Українські заводи мають внутрішнього покупця, інфраструктуру та команди. Їхній випуск залежить від ціни газу, тривалості безперервної роботи й завантаження.
Внутрішній випуск залежить від газу і замовлень
Українські заводи входили у сезон із меншим випуском і дорожчим газом. Аграрні компанії закривали потребу імпортом та ранніми закупівлями. Довгі угоди між великим покупцем і заводом фіксують обсяг та формулу ціни на сезон.
Запас добрив перед піком попиту став окремою частиною ринку. Він захищає посівну від затримки порту або сухопутного маршруту. Його вартість залежить від ціни газу, кредиту і строку зберігання.
Механізм CBAM охоплює добрива й вимагає даних про викиди [3]. Тому завод одночасно рахує газ, електроенергію, N2O та показники партії. Ці дані визначають доступ до ринку ЄС і вартість майбутньої модернізації.