Виробництво електроенергії зросло приблизно з 2,9 ТВт·год у 1945 році до 100 ТВт·год у 1970 році, 214,4 ТВт·год у 1980 році та майже 299 ТВт·год у 1990 році [1]. Цей ряд показує фізичний масштаб промислової системи. Вона працювала всередині союзного планування, а значна частина підприємств залежала від замовлень і постачання з інших республік.
У 1990-х виробництво електроенергії скоротилося приблизно з 296 ТВт·год у 1991 році до 171 ТВт·год у 1999 році [1]. Разом із ним падали внутрішній попит, інвестиції та завантаження заводів. Частина підприємств збереглася завдяки експорту металу й сировини, низькій вартості праці та успадкованому обладнанню.
У 2000-х економіка повернула частину випуску. Виробництво електроенергії досягало близько 195 ТВт·год у 2007 році та 193 ТВт·год у 2013 році [1]. Найвищий рівень періоду незалежності відповідав приблизно кінцю 1970-х років і залишався нижчим за 1980 та 1990 роки. Відновлення спиралося на метал, аграрний експорт, будівництво, споживчий попит і доступ до зовнішніх ринків.
Після 2014 року Україна втратила частину шахт, металургії, машинобудування та логістики. Торгівля з ЄС дала інший ринок і підняла вимоги до якості, безпеки та простежуваності [5]. У 2021 році виробництво електроенергії становило близько 157 ТВт·год, у 2023 році близько 103 ТВт·год [2]. Після 2022 року підприємства додали досвід ремонту, перенесення обладнання, резервного живлення та роботи під прямими ударами.
Інституційний масштаб після фізичного масштабу
Україна зберегла інженерні школи, ремонтну культуру, наукові установи, сировину, енергетичні зв’язки й досвід складного виробництва. Ці спроможності розподілені між компаніями, університетами, громадами та державними установами.
Нова промислова система може виробляти менше тонн або мегават-годин і створювати більшу вартість із кожної тонни, мегават-години та години праці. Для цього потрібен інституційний масштаб: довгі замовлення, ринок капіталу, лабораторії, технічні стандарти, професійна освіта, захист прав на технологію та установи, здатні виконувати рішення роками.
Історія показує два різні завдання. Перше полягає у збереженні людей, активів і виробничих зв’язків. Друге полягає у створенні національної системи, де українські компанії визначають продукт, залучають капітал, володіють технологічними правами й працюють на ринках України та Європи.