До 24 серпня 2026 року за програмою єОселя 5 412 українців отримали пільгові іпотеки на 10,6 млрд грн. Лише за попередній тиждень банки видали 159 кредитів на 338 млн грн. Серед позичальників були військові, ветерани, педагоги, медики, науковці, внутрішньо переміщені люди та сім’ї без власного житла. [1]
Середня сума кредиту з початку року становила близько 1,96 млн грн. Це редакційний розрахунок: 10,6 млрд грн поділено на 5 412 позик. Він показує порядок вартості житла, що фінансується програмою. Реальна ціна квартири може бути вищою через перший внесок, а умови різняться за категорією позичальника.
У 2024 році підприємства операцій з нерухомістю мали 162,1 млрд грн обороту та створили 94,6 млрд грн структурної доданої вартості. До цього входять оренда, брокерські та управлінські послуги. Вартість проданої квартири або всього житлового фонду не є поточним випуском сервісу. Власне житло також створює умовно нараховану житлову послугу в національних рахунках, навіть коли сім’я не платить собі оренду. [2]
Війна зробила географію житла частиною ринку праці. Компанія може мати вакансію в місті, де працівник не знаходить безпечної квартири за доступною ціною. Переміщена сім’я може мати професію й дохід, проте не мати першого внеску. Пошкоджене житло знижує мобільність і змушує державу витрачати кошти на тимчасове розміщення.
Іпотека створює довгий ланцюг: банк оцінює позичальника й об’єкт, держава компенсує частину ставки, забудовник або продавець отримує гроші, сім’я сплачує кредит роками. Ефект програми залежить від того, чи додає вона нове житло у місцях попиту, чи переважно підвищує ціну обмеженої пропозиції.
Для громади житлова політика має фізичні показники: кількість готових квартир, місяці до заселення, відстань до роботи, вартість комунальних послуг і частка доходу сім’ї на житло. Для держави додається вартість компенсації ставки. Для банку — частка прострочених кредитів. Ці числа дозволяють порівнювати програму з орендним житлом або прямою компенсацією.
Позитивний коридор поєднує іпотеку, орендні будинки та відновлення пошкодженого фонду. Міста надають землю й мережі за умови визначеної кількості доступних квартир. Приватний інвестор фінансує будівництво. Держава оплачує цільову компенсацію для людей, чия праця потрібна громаді. Результат за два-три роки вимірюється заселеними квадратними метрами, мобільністю працівників і бюджетною вартістю однієї сім’ї.
Житло зміцнює економіку тоді, коли людина може жити поруч із роботою, планувати сімейний бюджет і залишатися у громаді. Саме житлова послуга визначає довгу суспільну цінність нерухомості; номінальна ціна активу описує інший вимір.