Бюджетне рівняння починається з інституційного периметра. Державний бюджет, місцеві бюджети, консолідований бюджет і сектор загального державного управління мають різне охоплення. Один і той самий трансферт може бути видатком одного рівня та доходом іншого, але в консолідації він усувається [1].
Доходи показують надходження у визначеному контурі. Видатки показують використання ресурсу. Фінансування пояснює зміну фінансових активів і зобов’язань, що покриває дефіцит. У коректній системі ці рахунки пов’язані, але не підміняють один одного.
Війна змінила структуру видатків, а зовнішнє фінансування змінило структуру пасивів. Наприкінці 2025 року державний борг становив 8,766 трлн грн, або 206,8 млрд доларів; державний і гарантований борг разом дорівнювали 101,2% ВВП за звітом Мінфіну [2]. Борг є запас на дату, а дефіцит — потік за період.
Пільгові офіційні кредити мають нижчу ставку й довший строк, ніж ринкове фінансування. Це зменшує короткостроковий тиск, але основний залишається зобов’язанням. Грант не створює основний погашення, хоча може фінансувати ту саму бюджетну функцію.
Внутрішні запозичення також мають подвійний ефект. Вони дають державі ресурс і створюють актив для банків, компаній або громадян. Велика концентрація державних паперів у банківській системі може підтримувати ліквідність бюджету, але зменшувати простір для приватного кредиту.
Капітальні видатки потрібно відокремлювати від поточних, але не ідеалізувати. Поточний ремонт може зберігати актив, а формально капітальна закупівля може не запрацювати. Напрям «фінанси й інвестиції» вимагає зв’язку між бюджетним платежем, введенням активу в експлуатацію та його корисною функцією.
МІНІМАЛЬНА КАРТКА БЮДЖЕТНОГО ПОКАЗНИКА