Власні доходи відображають місцеву податкову й неподаткову базу. Трансферт передає ресурс між рівнями держави для делегованої функції, вирівнювання або цільової програми. Для консолідованого бюджету внутрішній трансферт усувається, інакше одна гривня з’явиться двічі [1].
ПДФО залишається головним джерелом багатьох громад. Це пов’язує формальну зайнятість із місцевою спроможністю, але місце реєстрації роботодавця, роботи та проживання працівника можуть відрізнятися. Тому податок не завжди слідує за фактичним навантаженням на місцеві послуги.
Війна різко змінила географію бази. Переміщення людей і підприємств збільшило доходи частини громад, тоді як прифронтові території втратили платників і одночасно отримали більші витрати на безпеку, відновлення та соціальну підтримку.
Місцевий борг, гарантія та державно-приватний проєкт мають різні ризики. Запозичення створює пряме зобов’язання. Гарантія створює умовний відповідальність, яка стає платежем лише за визначеної події. PPP може переносити частину фінансування поза бюджет сьогодні, але формувати довгі майбутні платежі.
Порівняння громад має використовувати знаменники: населення, фактичних користувачів, площу, відстань, прифронтовий статус, ВПО та мережу установ. Видатки на одну зареєстровану особу можуть вводити в оману, якщо фактична присутність населення інша.
DataUkraine має з’єднати попередній розрахунок, трансферт, попередній розрахунок, попередній розрахунок, борг, гарантія, попередній розрахунок і попередній розрахунок. Тоді місцевий бюджет стає не рейтингом «хто витратив більше», а картою спроможності.